1. Рейтинги книг

Я обожнюю читати всілякі рейтинги книг, списки книг, які обов*язково потрібно прочитати в своєму житті і т. д. Зі 100 книг відмічаєш заледве 10 і вже відчуваєш себе.. інтелектуалом! Або просто смієшся зі своїх 5 пунків, читаючи решту списку і думаєш: "Ну хто міг таке скласти?". Я жартую)

Я їх люблю не за те і ні в якому випадку сліпо їм не слідую! Вони корисні, але в іншому ракурсі... З їх допомогою можна дізнатися про нового автора чи книгу - якщо не читати, то хоча б поцікавитися. А також я віднайшла для себе спосіб визначати справді варті уваги книги: якщо одна і та ж книга попадає у декілька рейтингів, списків - значить щось в ній є і потрібно скласти власне враження про неї, щоб особисто для себе визначити її значущість. Звісно як і всі правила, це правило має вийнятки, і не всі книги дійсно варті. Але після цього я сміло можу висловювати свою думку з приводу того чи іншого автора, твору чи рейтингу. Вже користь! Мати свою власну думку це вже неабияка перевага в будь якій ситуації. І взагалі читання книг ніколи нікому не завадило))

От тому одного прекрасного дня я вирішила провести таке собі особисте дослідження. Я взяла найвідовіші рейтинги, які можна знайти в мережі, а саме 100 найкращих книг від найвідоміших газет, журналів та порталів світу Daily Telegraph, Time, Newsweek, Modern Library та інші. Також різноманітні менші списки на кшталт "27 книг, які обов*язково потрібно прочитати до 27 років". Навіть знайшла програму з зарубіжною літератури для школи та програму по літературі філологічного факультету якогось університету. Тобто все що можна було знайти. Остаточних висновків я поки оголошувати не буду, адже дослідження ще триває, але певні спостереження і відповідно питання є.

Наприклад, дуже шкода, що наша рідна українська класика ніде не фігурує.. В нашій літературі є чудові твори, але вони не значаться на світовому рівні, як наприклад, Володимир Набоков з його "Лолітою". А про сучасних авторів я взагалі мовчу.. У нас такі рейтинги газети складають вкрай рідко, в основному передруковують закордонні. Дуже шкода((

Поки я блукала мережею в пошуках списків для свого дослідження натрапила на таку новину: в Росії з січня місяця не вщухають дискусії стосовно опублікованого списку 100 книг для позакласного читання від Міносвіти. Звісно це перша спроба і вона не ідеальна. Список планують доопрацьовувати і оновлювати кожні 10 років, так як змінюються шкільні стандарти. Але я вважаю, що це вже великий крок. До речі, проглянувши список, я помітила, що в нього включені тільки літературні надбання Росії або як раніше писали "народів Росії".

В нас теж є такі списки для позакласного читання, але вони варіюються і часто-густо це залежить від вподобань самого вчителя і аж ніяк не учнів. Думаю нашим школярам  теж не завадить такий собі єдиний стандарт на який можна рівнятися. Але це робота не одного дня, тому поки що така позакласна діяльність залишається на плечах виключно ініціативних вчителів та батьків.

Як висновок, не потрібно сліпо слідувати таким топовим спискам, адже можна пропустити стільки цікавезної літератури! З ними добре знайомитися для загального розвитку, але складати варто свій власний список книг, які вас зацікавили. Так набагато зручніше та ефективніше)) 

Огляд: Чудакова Маріетта "Не для дорослих. Час читати! Поличка перша"

Вчора потрапила мені на очі книга Чудакової Маріетти "Не для дорослих. Час читати! Поличкаа перша". Хотіла проглянути, а вийшло, що прочитала за день. Але не поспішайте! Я до останнього розділу хотіла знайти щось для себе справді варте, книгу, яка випала з кола моєї уваги, але не знайшла, а тільки розчарувалась...

Авторка дуже любить читати (як і ми з вами). ЇЇ ідея полягає в тому, що є такі книги, які потрібно обов*язково прочитати до 17 років, оскільки потім вони не будуть так захопливо читатись і не матимуть того впливу. Вона обирає тематику і згідно до цього наводить у розділі декілька відповідних книг, розповідає їх зміст (але не до кінця, щоб було цікаво потім читати), наводить деякі уривки тексту, пояснює деякі поняття, розповідає про самого автора, а також чим саме захопила її книга. Деякі факти було читати цікаво, інші - відверто нудно. Також хотілось більше вражень самої авторки, ніж читати уривок тексту або хоча б цитати з книги, які є варті уваги.

В цьому списку є дійсно хороші книги, які потрібно прочитати ще в дитинстві. Наприклад, О`Генрі "Вождь червоношкірих", Марк Твен "Пригоди Тома Сойєра", "Принц та жебрак", Франсуа Рабле "Гаргантюа та Пантагрюель". Ці книги є класикою і будуть читатися якщо не вами і дитиною, то обов`язково в школі за программою.

Також в книзі є багато творів російських письменників. Навіть можна сказати, що там більшість творів саме російськомовних авторів. Є і класики (Пушкін, Лермонтов, Толстой), але їх меншість. Основну частину складають радянські письменники. Саме через цю частину авторів книга втрачає свою цінність для українського сучасного підростаючого покоління. Вони писали про життєві уроки для дітей - потрібно ділитися, поважати старших, що таке добре, що погано і т. д. Але дуже відчувається саме та радянська реальність, яку наші діти вже не розуміють. Історію вони мусять знати, а виховуватися мають не на тих прикладах (імхо). Зараз є хороші книги, але перекладені на українську мову чи написані українськими авторами. Тим більше, я б воліла,щоб були книги українських авторів: Леся Українка "Лісова пісня", Іван Франко "Лис Микита", збірки Олени Пчілки і т. д. Так-так, це російська авторка, тому і книга написана з орієнтацією на своїх земляків.

З деякими з запропонованих книг я б посперечалась з огляду на статеву приналежність. Ну не пригадую, щоб я любила читати про війну, бійки і все таке. Була наведена книга "Кавказький бранець" Лермонтова і ще декілька подібних. Відверто, в той час такого я точно не хотіла читати, а хотілось щось про любов, пригоди... Звісно смаки у нас всіх різні, але таки відчувається різниця поколінь і відповідно деяких цінностей.

Одним словом, таку добірку кожен може скласти сам для себе або для своєї дитини. Це хороша ідея і скоріше всього саме її як основу я і використаю., що і Вам раджу! Гарних Вам книг!

Огляд: Деніел Кіз та Мартен Паж

Я вважаю, що державою має бути складений список книг для обов*язкового читання, який має оновлюватися щороку. Приходиш у книгарню, бачиш наліпку на книзі „Рекомендовано!” і одразу розумієш, що ця книга чогось вартує. Тоді б можливо ми почали читати більш якісну літературу, а вона, у свою чергу, зробила б нас більш людяними і змусила задуматися над тим, про що ми найчастіше не хочемо думати.

„Квіти для Елджернона” викликав в мені вихор думок та емоцій. Твір я прочитала за 2 дні: читала всюди і кожну вільну хвилинку (давно зі мною такого не було). Хоча довгий період часу не наважувалась взяти книгу до рук. Мені здавалось, що це буде дуже важка книга, адже в ній мова йде про розумово відсталих людей. Книга не легка, але вона чіпляє тебе з перших слів, а далі ти просто не можеш випустити її з рук. Це щоденник Чарлі Гордона, це його історія. Читаєш і ніби проживаєш з ним його життя, співпереживаєш, вболіваєш. Місцями так і хочеться вигукнути: „Ну, давай!!” або „Все буде добре!! Я вірю в тебе!”. Але все скінчилось саме так як мало...

Ми ніколи не думаємо про відсталих людей і найчастіше просто відвертаємось, коли помічаємо їх у натовпі. А вони є, живуть, так само хочуть людського тепла і потребують його навіть більше, ніж інші. Вони прагнуть бути здоровими, розумними, бути нами, але чи це справді хороша ідея?! Їх світ кращий.. Там є дружба, любов, вірність і зовсім немає місця поняттям зради, підступності, злоби... Цей контраст у творі яскраво показаний.

Людина завжди хоче вдосконалити себе, змінити. Хтось хоче бути розумнішим, хтось гарнішим, але чи варто втручатися у справи Природи? Ця Матінка створила нас досконалими і чи маємо ми право змінювати її задум щодо нас? Яка за це буде плата? Ще одне питання яке ставить перед читачем Деніель Кіз.

Як Ви ставитесь до розумників?? Правда неприємно, коли хтось розумніший і демонструє цю перевагу? Але ж самі Ви ніколи не втратите можливості продемонструвати свої розумові здібності?! А як легко ми себе почуваємо біля розумово-відсталих людей, бо для них ми справжні генії! Це тішить наше самолюбство або як мінімум вони викликають жалість... Але якщо Ви потрапите в компанію значно освіченніших людей і вони якось виявлять свою перевагу, то у Вас одразу виникне неприязнь до них! Ми не любимо „головастих” розумників. В школі їх ображають, в університетах до них ставляться неприязно, а на роботі керівники таких теж не люблять.. Вони тримаються окремо, вони утворюють свої маленькі компанії, щоб якось виживати. І це теж яскравою ниткою проходить крізь твір.



Нещодавно я прочитала книгу схожу по тематиці, чи то пак обернену - Мартен Паж „Як я став ідіотом”. Такий собі розумник помітив, що успіхом користуються люди, які верзуть повну нісенітницю з телеекранів! І всі їх за це люблять! Ось він вирішив проекспериментувати – стати на певний час бовдуром! Він приймав ліки, щоб не думати, перестав читати, натомість почав дивитися телевізор, харчуватися фастфудом і проявляти інтерес до речей, які раніше зневажав – мода, гроші, статус... Звісно друзі відвернулись, але з*явились інші.. З*явилась робота, гроші.. Експеримент завершився вдало... Чим саме?! Прочитаєте!

Що я мала на увазі?! В обох книгах герої тягнуться до більшості, хочуть бути повноцінними членами суспільства, щоб їх любили і визнавали, але кожний йде до цього різними шляхами. І тут нічого сказати, крім одного „горе от ума”. Треба жити своїм життям, а не прагнути чужого. А для того, щоб відбулись якісь зміни треба довго і наполегливо працювати, а те, що дається легко – так само легко і тікає...

Читайте, думайте, висловлюйтесь - живіть!

Читацький клуб Рівного

Навіть не віриться, але ми таки зберемось!! Так так!! Читацький клуб книгоманів Рівного зберається завтра о 19 годині в Кавовій кімнаті!! Навіть не віриться!
Тому усіх книгоманів і просто людей, які хочуть спілкування і люблять читати книги - ЗАПРОШУЄМО!! Всі деталі в групі Вконтакті - http://vk.com/club42448355
Будемо раді Вас бачити!

Огляд: Лада Лузіна "КВ. Рецепт мастера. Революція амазонок" книга 1 і 2"

Лада Лузіна чим далі тим більше мене розчаровує... 

На початку мені подобались її книги. Досить цікаво читати про сучасний Київ і відьмочок, їхні пригоди і т. д. І книги були досить пізнавальні в історичному плані. Але коли вже сюжет закрутився навколо їхньої подорожі в минуле, Відміни, то чим далі в ліс, тим він стає темнішим... Книга ця мала би бути досить легкою для розуміння і сприйняття, але чомусь після неї голова у мене "тріщить" від надлишку інформації.

По-перше, дуже багато історії, дат, імен, подій.. Видно, що авторка потрудилась досліджуючи біографії і певний період часу, але для пересічного читача, який бере в руки таку книжечку, це все не є таким відомим і просто вся інформація починає плутатися. Тобто для того, щоб нормально розуміти те, про що я читаю, я мушу проштудіювати біографії історичних персон і цей історичний проміжок. Але чесно кажучи, для літератури такого роду, яка займає 120 маленьких листочків друкованого тексту, це надто велика честь! А героїні ще весь час переміщаються у часі і за цим також важко вслідкувати, оскільки всі три знаходяться в різних місцях... Бррр...

По-друге, я розумію любов авторки до Києва, але "прогулянки" по Києву, адреси, будівлі для мене настільки чужі.. Звісно було б круто, читаючи книгу, піти саме за тією адресою, подивитися, проникнутися.. Але для мене це не можливо, тому я знову гублюся в тексті...

По-третє, так як книги виходять з певним проміжком часу, то просто та насичена сюжетна лінія губиться. Наскільки я зрозуміла, серія книг задумувалась як такий собі журнал-книгу про пригоди Києвиць, але ця пригода про Відміну революції вже затягнулась. Це вже більше нагадує затянутий історичний серіал, під який добре засинати.

По-четверте, думаю багато хто з поціновувачів творчості Лузіної розділить цю думку, ціна за книги не виправдана! Те, що можна було надрукувати однією книгою і видати за однією ціною, розділили на дві і поставили цю ціну за кожну. Це вже знущання і відверте заробляння коштів на своїх фанатах (хоча не люблю це слово). Ну не треба ж так нахабніти?! 

Хоча пригоди Каті, Даші і Маши далі цікавлять і хочеться про них читати, і знаходяться в книзі досить цікаві факти (наприклад, мене зацікавило трактування імені Меланії, яке походить від Макош!). Будемо сподіватись, що надалі в книгах буде більше ясності і можна буде отримати справжнє задоволення від читання, а не загруженість голови і комплекси, що ти не знаєш таких історичних фактів...

Огляд: Люко Дашвар "Биті Є. Макар"

Це продовження книги "Рай.центр", а саме про одного з її героїв Олександра Макарова. Чесно кажучи, щось останні книги цієї авторки мені не дуже до вподоби, хоча вони якось завжди читаються легко, швидко і на одному диханні. Але якось надто багато реалій в них, чи що? Або ці проблеми "великих і заможних" для мене настільки далекі... Гроші, секс, влада, інтриги... Це все висмоктує душу, тому й не дивно, що наші політики такі, які вони є! І от саме Макар попався своїми амбіціями під жорна цієї великої машини, яка нікого не шкодує, а тільки перемелює! Питання в тому - вистоїш чи ні?! Він не вистояв, в цій книзі... Хоча завжди буде існувати спокуса для другої спроби, другого раунду - хто кого?! Тема кохання, хоча і задіта, але хіба людина без душі може кохати? Запитань лишилось багато, тому будемо чекати наступну частину..

Огляд: Анрі Шар'єр "Метелик"

Дочитала я цю книгу (чи домучила). Книга важка, важка не своєю мовою, а саме подіями в ній. Байдужим лишитися важко, коли читаєш про всі ті муки, які терплять каторжани. Але поміж тим в душі відбувається боротьба почуттів, оскільки якщо це люди, які справді вчинили великий злочин (наприклад, вбивство), то жаліти чесно кажучи не хочеться, а хочеться сказати "Так вам і треба". Але так як головний герой, а саме автор книги (а книга автобіографічна) прагнув до свободи тому, що його засудили до довічної каторги за вчинок, який він не скоїв, то по суті його можна зрозуміти. Знову таки суперечливі почуття викликали моменти, коли розповідалось про його ставлення до жінок. Мені, з моїм моногамним складом розуму, важко уявити як він тут кохається з однією жінкою на очах іншої, а там вже заволодіває іншою... Уявити, то можна, але якось противненько.. Хоча це мрія багатьох чоловіків - полігамія! Сумбурні почуття і думки, перечитувати таке точно не схочеться, щоб жахливі картини історій вбивств не поставали знову перед очима. Єдине, як висновок - правосуддя у нас номінальне, а тому засудити можна і безневинну людину, треба знайти тільки певні обставини і людей...