неділя, 27 січня 2013 р.

Огляд: Деніел Кіз та Мартен Паж



Я вважаю, що державою має бути складений список книг для обов*язкового читання, який має оновлюватися щороку. Приходиш у книгарню, бачиш наліпку на книзі „Рекомендовано!” і одразу розумієш, що ця книга чогось вартує. Тоді б можливо ми почали читати більш якісну літературу, а вона, у свою чергу, зробила б нас більш людяними і змусила задуматися над тим, про що ми найчастіше не хочемо думати.

„Квіти для Елджернона” викликав в мені вихор думок та емоцій. Твір я прочитала за 2 дні: читала всюди і кожну вільну хвилинку (давно зі мною такого не було). Хоча довгий період часу не наважувалась взяти книгу до рук. Мені здавалось, що це буде дуже важка книга, адже в ній мова йде про розумово відсталих людей. Книга не легка, але вона чіпляє тебе з перших слів, а далі ти просто не можеш випустити її з рук. Це щоденник Чарлі Гордона, це його історія. Читаєш і ніби проживаєш з ним його життя, співпереживаєш, вболіваєш. Місцями так і хочеться вигукнути: „Ну, давай!!” або „Все буде добре!! Я вірю в тебе!”. Але все скінчилось саме так як мало...

Ми ніколи не думаємо про відсталих людей і найчастіше просто відвертаємось, коли помічаємо їх у натовпі. А вони є, живуть, так само хочуть людського тепла і потребують його навіть більше, ніж інші. Вони прагнуть бути здоровими, розумними, бути нами, але чи це справді хороша ідея?! Їх світ кращий.. Там є дружба, любов, вірність і зовсім немає місця поняттям зради, підступності, злоби... Цей контраст у творі яскраво показаний.

Людина завжди хоче вдосконалити себе, змінити. Хтось хоче бути розумнішим, хтось гарнішим, але чи варто втручатися у справи Природи? Ця Матінка створила нас досконалими і чи маємо ми право змінювати її задум щодо нас? Яка за це буде плата? Ще одне питання яке ставить перед читачем Деніель Кіз.

Як Ви ставитесь до розумників?? Правда неприємно, коли хтось розумніший і демонструє цю перевагу? Але ж самі Ви ніколи не втратите можливості продемонструвати свої розумові здібності?! А як легко ми себе почуваємо біля розумово-відсталих людей, бо для них ми справжні генії! Це тішить наше самолюбство або як мінімум вони викликають жалість... Але якщо Ви потрапите в компанію значно освіченніших людей і вони якось виявлять свою перевагу, то у Вас одразу виникне неприязнь до них! Ми не любимо „головастих” розумників. В школі їх ображають, в університетах до них ставляться неприязно, а на роботі керівники таких теж не люблять.. Вони тримаються окремо, вони утворюють свої маленькі компанії, щоб якось виживати. І це теж яскравою ниткою проходить крізь твір.



Нещодавно я прочитала книгу схожу по тематиці, чи то пак обернену - Мартен Паж „Як я став ідіотом”. Такий собі розумник помітив, що успіхом користуються люди, які верзуть повну нісенітницю з телеекранів! І всі їх за це люблять! Ось він вирішив проекспериментувати – стати на певний час бовдуром! Він приймав ліки, щоб не думати, перестав читати, натомість почав дивитися телевізор, харчуватися фастфудом і проявляти інтерес до речей, які раніше зневажав – мода, гроші, статус... Звісно друзі відвернулись, але з*явились інші.. З*явилась робота, гроші.. Експеримент завершився вдало... Чим саме?! Прочитаєте!

Що я мала на увазі?! В обох книгах герої тягнуться до більшості, хочуть бути повноцінними членами суспільства, щоб їх любили і визнавали, але кожний йде до цього різними шляхами. І тут нічого сказати, крім одного „горе от ума”. Треба жити своїм життям, а не прагнути чужого. А для того, щоб відбулись якісь зміни треба довго і наполегливо працювати, а те, що дається легко – так само легко і тікає...

Читайте, думайте, висловлюйтесь - живіть!